"Непаралельне" ставлення до паралельного імпорту в Україні

У світі існує усталена практика, згідно з якою оригінальні товари, позначені торговельною маркою з дозволу правовласника, ввозяться на територію іншої країни не офіційними дистриб’юторами, а іншими особами без спеціальної згоди. Оскільки таке ввезення здійснюється не через уповноважених імпортерів і не правовласником, а за паралельними каналами, про які правовласник може і не знати, таке явище отримало назву «паралельний імпорт».

Отже, паралельний імпорт товарів означає, що імпортер без згоди власника прав на торговельну марку, якою позначені товари, ввозить їх із держав, де вони можуть продаватися за меншою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

Наприклад, паралельний імпорт автозапчастин, побутової техніки, електроприладів є доволі розповсюдженим явищем і полягає, зокрема, у створенні додаткових каналів поставки товарів, маркованих певною торговельною маркою, без дозволу правовласників.

В Україні немає нормативного визначення паралельного імпорту, проте національне законодавство оперує поняттям «контрафактні товари». У п. 17 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України від 13.03.2012 р. №4495-VI під контрафактними товарами розуміються товари, що містять об»єкти права інтелектуальної власності, ввезення яких на митну територію України або вивезення з цієї території є порушенням прав інтелектуальної власності, що охороняються відповідно до закону. Відтак, незважаючи на достатню розповсюдженість зазначеного явища в Україні, питання паралельного імпорту недостатньо врегульоване на законодавчому рівні.

Якщо розглядати паралельний імпорт товарів крізь призму прав інтелектуальної власності, можна побачити, що він безпосередньо пов’язаний із застосуванням принципу вичерпання таких прав.

Боротьба концепцій вичерпання прав на об’єкти інтелектуальної власності

Існують три концепції вичерпання прав на об’єкти інтелектуальної власності, а саме: національна, регіональна та міжнародна.

Згідно з національною (територіальною) концепцією виключні права правовласника на торговельну марку визнаються вичерпаними тільки при введенні відповідного товару в оборот всередині держави. Навіть якщо товар неодноразово продавався за кордоном, його ввезення в країну, де діє національна концепція вичерпання права, можливе лише з дозволу власника торговельної марки.

Регіональний підхід до вичерпання прав передбачає, що введення товарів в оборот на території одного регіону (наприклад, у кожній із країн Європейського Союзу) призводить до вичерпання прав на подальший продаж таких товарів у будь-якій країні Союзу.

Відповідно до міжнародної концепції (вона застосовується, наприклад, в Японії) правовласник, продавши товар у будь-якій країні, втрачає право вказувати новим власникам, як розпоряджатися цим товаром надалі. Новий власник має право на свій розсуд переміщувати товар через кордони та вводити його в цивільний оборот на території інших країн.

Національний законодавець у частинах 2 та 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» розглядає імпорт та експорт товарів, на які нанесено знак для товарів та послуг, як окремі способи використання цього знака, які потребують згоди власника свідоцтва на знак для товарів та послуг.

Водночас однією із форм охорони зареєстрованої торговельної марки в Україні є внесення її до Митного реєстру об’єктів права інтелектуальної власності. Цей реєстр покликаний сприяти захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення через митний кордон товарів, що порушують права власників зареєстрованих (як за національною, так і за міжнародною процедурою) торговельних марок.

Відповідно до Порядку реєстрації об’єктів прав інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 р. №648, у відповідній заяві про сприяння захисту правовласник вказує перелік імпортерів, уповноважених на використання торговельної марки. Так, митні органи мають право зупинити товар, позначений торговельною маркою, якщо правовласник не вказав імпортера як уповноваженого на використання такої марки.

Відтак, внесення відповідного об’єкта інтелектуальної власності до Митного реєстру дозволяє попередити проникнення на внутрішній ринок товарів із порушенням прав, зокрема, на торговельні марки.

Беручи до уваги ефективність такого механізму, як Митний реєстр, національний законодавець у Законі «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» заклав бомбу уповільненої дії у вигляді української версії концепції вичерпання прав, яка, своєю чергою, тісно пов»язана з питанням паралельного імпорту.

Так, у ч. 6 ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» вказується, що «виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється, зокрема, на використання знака для товару, введеного під цим знаком у цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв»язку з подальшим продажем товару, зокрема, у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот«. З викладеного вбачається, що ч. 6 ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не визначає ні територію, на якій товари, позначені торговельною маркою, мають бути введені у цивільний оборот, ні поняття «введення в цивільний оборот», ні які саме дії мають бути здійснені щодо товарів, щоб вони вважалися введеними в цивільний оборот для цілей принципу вичерпання прав.

Відсутність конкретизації згаданої норми дозволяє зробити висновок, що після першого продажу товару, позначеного торговельною маркою, правовласник втрачає право забороняти використання такої марки на товарі, введеному в оборот, а отже, і право забороняти імпорт.

Невизначеність законодавця в цих питаннях породжує неоднозначне тлумачення згаданого положення, що негативно впливає на механізми захисту прав інтелектуальної власності на торговельні марки.

Проаналізуємо досвід Російської Федерації в питанні паралельного імпорту.

Досвід РФ: від національного до міжнародного «вичерпання»

Наприкінці квітня ц.р. правову спільноту РФ сколихнула звістка про ініціативу Федеральної антимонопольної служби щодо легалізації паралельного імпорту, за винятком компаній, які мають виробництво, локалізоване в РФ. Зараз паралельний імпорт у країні заборонений, а відтак, «торгувати» імпортними марками можуть або їхні власники, або офіційні дилери. Це відповідає поки чинній ст. 1487 Цивільного кодексу РФ, відповідно до якої не є порушенням виключного права на товарний знак використання цього товарного знака іншими особами щодо товарів, які були введені в цивільний оборот на території Російської Федерації безпосередньо правовласником або за його згодою.

Слід звернути увагу на те, що російська концепція вичерпання прав містить принаймні вказівку на територію, на якій товари, позначені торговельною маркою, мають бути введені у цивільний оборот.

Зі створенням Митного союзу у 2010 р. був закріплений регіональний принцип вичерпання прав. Так, РФ, Бєларусь і Казахстан в Угоді про єдині принципи охорони інтелектуальної власності визнали законним паралельний імпорт всередині Митного союзу. Водночас судова практика РФ стосовно паралельного імпорту не є уніфікованою, про що свідчать, зокрема, такі судові рішення.

Вищий арбітражний суд РФ у рішенні від 10.05.2011 р. №ВАС-5318/11 (справа «Heineken проти «ЭлитВода Ру») визнав принцип національного вичерпання, не тільки спираючись на згадану ст. 1487 Цивільного кодексу РФ, але й визнаючи ввезення товару на територію РФ окремим способом використання товарного знаку.

Водночас Дев’ятий апеляційний арбітраж 25.05.2011 р. у справі №А41-42709/10 («Автологістика» проти BMW»), захищаючи концепцію міжнародного вичерпання прав, послався на положення Договору про партнерство і співробітництво між РФ і ЄС. Суд зазначив, що в цьому документі РФ визнала прагнення досягти такого рівня захисту прав інтелектуальної власності, який існує в ЄС, а отже, визнала правила, сформовані в ЄС, у тому числі і щодо дозволу паралельного імпорту.

Серед іншого цікавим є рішення у справі Porsche №А-40-9281/08. У ньому Вищий арбітражний суд встановив, що здійснення паралельного імпорту не може переслідуватися за нормами Кодексу про адміністративні правопорушення, оскільки паралельний імпорт не загрожує публічним інтересам, однак власник відносно кожного випадку такого імпорту може звертатися до імпортера з цивільно-правовим позовом.

Висновки

Для України надзвичайно актуальна проблема ефективного законодавчого регулювання паралельного імпорту. Неузгодженість положень Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», яка не дозволяє однозначно тлумачити принцип вичерпання прав на торговельні марки в Україні, в поєднанні з митним законодавством, спрямованим на захист правовласників торговельних марок від несанкціонованого імпорту, значно послаблює механізм захисту прав інтелектуальної власності на торговельні марки.

Таким чином, наразі необхідно уточнити положення ч. 6 ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» в частині: а) конкретизації території, на якій товари, позначені торговельною маркою, мають бути введені у цивільний оборот; б) визначення поняття «введення в цивільний оборот»; в) конкретизації дій, що мають бути здійснені по відношенню до товарів, щоб вони вважалися введеними в цивільний оборот для цілей здійснення принципу вичерпання прав.


Источник